Стисла інформація

Екс (в минулому): в 1995 отримав диплом МВА у бізнес-школі Університету Еморі (Атланта, США), в 1994 закінчив програму з менеджменту у Міжнародному Центрі Менеджменту (Будапешт, Угорщина). Перший декан KMBS, Директор програми МВА МІМ-Київ, керівник проектів Інституту відкритого суспільства Джорджа Сороса (Будапешт, Угорщина), консультант Віктора Пинзеника. Протягом трьох років був президентом і Старшим Консультантом Інституту Стратегії Блакитного Океану Малайзії.

На даний час:

• президент Київської школи економіки
• Генеральний директор Регіонального інституту Стратегії Блакитного Океану Східної Європи і Центральної Азії
• заступник Голови Глобальної Ради з питань України на Всесвітньому Економічному Форумі
• позаштатний радник мера Львова з питань стратегії розвитку
• партнер Інституту стратегії Inspira
• з 2012 року проходить навчання в IEDC-Bled School of Management
• колумніст журналу Forbes Україна

КП – кореспондент ПРОФІ

ПШ – Павло Шеремета

Интервью

КП: Павло, ви яскрава публічна харизматична особистість. Ви завжди були таким?

ПШ: По-перше, я не вважаю, що я яскрава харизматична особистість. По-друге, в Україні реально слабкий ринок, і тут бути “яскравою особистістю” не так важко. Наприклад, бути яскравою особистістю в Штатах чи Азії набагато важче. Саме тому, я намагаюся щонайменше 40% свого часу проводити за межами країни. Я хочу бути конкурентним у світі, а не тільки в Україні.

Чи завжди я був таким? Звісно що ні. В початковій школі я був інтровертом. Далі був період коли я поводився як класичний екстраверт, та насправді це не зовсім так. З часом, навпаки, я все більше ціную можливість побути на самоті. Мені потрібен час, щоб осмислити все те, що відбувається. Дехто вважає, що досвід – це кількість подій в житті. Кількість подій звичайно важлива, але для мене досвід – це кількість осмислених подій.

КП: Тобто двигуном вашого особистісного розвитку є…?

ПШ: Велика кількість подій, зустрічей, рішень та їх осмислення. Події у приблизно 70% випадках я генерую самостійно, це спланований напрямок. Щоб не було, так як казав мій колега: «Ще вранці я лежав в тепленькому ліжечку та раптом став частиною чийогось плану». А 30% – це спонтанні речі, вони з’являються по ходу життя і це добре. Більш того, до цих 30% також відноситься те, що було сплановано але пішло зовсім інакше. Як казав мумбайський водій про правила дорожнього руху в Індії: «Це – просто. Приєднайся до потоку». Я згоден з цим. Абсурдно постійно йти проти течії та не враховувати тенденції, специфіку ситуації, в якій знаходишся.

КП: На даний момент, виходячи з тієї ролі, яку ви займаєте в соціумі, видно, що ви мислите як мінімум на державному рівні. Чи завжди так було?

ПШ: Вже з 6-го класу мене цікавила політика. Вона тоді була нудноватою, але все ж таки цікавою для мене, особливо після початку “перебудови”.  Всупереч очікувань батьків, які спрямовували мене йти по медичній стежині, я пішов вчитися на економіста. Тобто вже досить багато років мене цікавить економіка держави, яку можна порівняти з живим організмом, який функціонує за своїми законами.

КП: Ви згадували у своїх інтерв’ю про те, що багато наших керівників зарозумілі та горді, і що освіта в бізнес-школах допомагає виправити ці якості? Чи є якісь інші способи, окрім бізнес-освіти, які допомагають керівнику побачити себе більш об’єктивно?

ПШ: На мій погляд, доволі багато наших керівників та політичних діячів – це переповнена чаша, з якої через край ллється гординя. Але з цим дуже легко справляються дві речі. По-перше, це поразка. До речі, гординя неминуче призводить до поразки. Успіхи небезпечні, так як ти починаєш копіювати сам себе. І це гірше, ніж копіювати інших, бо це призводить до стерильності, як говорив Пікассо По-друге, якщо ти дуже успішний в своїй компанії, порівняй свої успіхи з іншими колегами в галузі. Якщо ти вважаєш себе успішним в країні – поїдь за кордон. Успіх завжди ситуативний. В цьому контексті порада від Джима Колінза наступна: коли в тебе успіх, і ти шукаєш його причину – дивись у вікно, і ти побачиш багатьох інших людей, коли поразка – дивись в дзеркало. Багато наших керівників схильні робити навпаки…

КП: Чи було у вас в житті так, що губився сенс життя?

ПШ: Так. Але це постійний процес пошуку. Глибина цього відчуття змінюється, але пошуки я веду постійно. Особливо актуальним цей процес стає саме після чергової невдачі (посміхається).

КП: Все, чого ви досягли, на ваш погляд, заслуга бізнес-освіти або, в більшій мірі, життєвого практичного досвіду? Що все ж важливіше – теорія чи практика?

ПШ: І те, і те важливе. Теорія без практики є непотрібною. Практика без теорії, швидше за все, є не системною, не ефективною та не осмисленою. Тобто, треба поєднувати теорію та практику саме в тій пропорції, яка актуальна в конкретній ситуації.

КП: Чи навчаються в Київській школи економіки представники державного сектора?

ПШ: Поки що ні. Але вони беруть участь у наших відкритих подіях. Тим часом ми готуємо програми, які можуть бути для них релевантними.

КП: Ким ви уявляли себе в 20 років?

ПШ: Якщо підсумувати у двох словах, то я тоді бачив себе людиною з поглядами, які є актуальними для суспільного життя. Ці погляди формувалися багато років. Для цього я продовжую вчитись, багато подорожую, знайомлюся та спілкуюся з цікавими особистостями, дебатую з ними.

КП: Що таке для вас професіоналізм?

ПШ: Професіоналізм, як на мене, характеризується трьома аспектами: освіта, практика (досвід) та велике бажання зробити свою роботу досконало.

КП: Як ви все встигаєте?

ПШ: Запитайте це у моїх колег з роботи, вони щиро посміються, знаючи на скільки їхніх повідомлень і запитань я ще не встиг дати відповідь. Суть ні в якому разі не полягає в тому, щоб встигати все. Головне – виділити, що є головне і встигати робити це. Рішення про те, що НЕ робити сьогодні важливіше, ніж про те, що робити.

КП: Яка ідея або тема займає ваші думки на даний час? Чим щиро захоплені – «просто так, бо цікаво»?

ПШ: Для мене моя робота – це хобі, а хобі – це робота. Моє актуальне захоплення – це архітектура впровадження стратегічних рішень. Мене надихає та позбавляє сну питання про те, як зробити так, щоб в Україні і в світі красиві ідеї не порошилися в папці на полиці менеджерів, а швидко і ефективно впроваджувалися. Нехай не ідеально, нехай маленькими кроками, але впроваджувались!

КП: Павло, дуже дякую за бесіду! Ваші глибокі та цікаві відповіді, ваша особистість дають грунт для роздумів і надихають на саморозвиток. Успіхів вам!

КП – Станіслава Стефановська, тренер БШ ПРОФІ